Відвідування іноземних туристів
11 вересня 2019 року до Михайлівської селищної ОТГ приїзджала група туристів із Ізраїлю. Головною метою було відвідування місця народження та проживання великого єврейського поета Саула (Шауля) Гутмановича Черниховського.
Черниховський народився в Михайлівці (Таврійська губернія), нині смт. Михайлівка Запорізької області. Володів російською, німецькою, грецькою та латинською мовами. Будучи гімназистом перекладав на іврит твори Пушкіна. В 15 років продовжив освіту у Одесі. За підтримки Йосипа Клаузнера став публікувати вірші. Потім виїхав до Гейдельберга і Лозанни, де вивчав медицину. Після повернення з-за кордону працював лікарем в Мелітополі Херсонської губернії та в Харківській губернії.
В 1910 році переїхав до Петербургу. Під час І Світової Війни також був лікарем в госпіталі. Після війни повернувся до Одеси, заробляв приватною практикою.
В 1922 році емігрував з Росії, оселився у Берліні.
1931 року переїхав в Ерец-Ісраель, брав участь у складанні Словника медичних і природничих термінів (латинь — іврит — англійська), працював лікарем в школі. З 1936 року — представник літератури на івриті в міжнародному ПЕН-клубі.
Небайдужі до історії життя єврейського письменника приїхали разом з професорами Ізраїльського інституту і в першу чергу відвідали Михайлівський краєзнавчий музей. В приміщенні музею вони ознайомились з експонатами, побутом та історичним минулим нашого краю. Подарунком для музею стала купюра в 50 шекелів, на якій зображений уродженець Михайлівщини - Саул Черниховський.
Наступним місцем відвідування став Святопокровський Храм.
З місцевим колоритом гості ознайомились на території ринку «Обрій», де вони перепочили та змогли придбати фрукти у місцевого населення.
Останніми місцями відвідування стали будівля Управління соціального захисту населення та історичне місце розстрілу військових та мирного населення (в тому числі єврейського) під час ІІ Світової Війни. Нагадуємо, що будівля УСЗН в минулому була будівлею єврейської синагоги.
Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. В цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і без відповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в майбутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.
Необхідно любити своє минуле і пишатися ним, а не постійно переоцінювати його на догоду мінливим суб'єктивним інтересам чи амбіціям. Цінуючи минуле, ми повинні розуміти, що не обов'язково безпосередньо відтворювати його форми, аби відчувати гордість за діяння своїх предків. Безвідповідальність породжується відсутністю усвідомлення того, що ніщо не минає безслідно, все зберігається в людській пам'яті. Пам'ять, помножена на моральну оцінку, породжує совість як внутрішню самокритику. Якщо немає пам'яті, то немає оцінки, а отже, нема й совісті. Історична пам'ять народу формує моральний клімат, в якому він живе, в якому кожен з нас повниться добром чи злом.
